Життєвий шлях Івана Гурина
За даними Голос України, Іван Гурин народився 24 квітня (7 травня) 1905 року у селі Бзів, що на Полтавщині. Після закінчення Ржищівського педагогічного технікуму, він три роки працював учителем суспільствознавства та географії у Жванецькій семирічці, розташованій у нинішньому Кам’янець-Подільському районі. У 1931 році Іван заочно закінчив Кам’янець-Подільський інститут соціального виховання, а в 1938 році – Київський педагогічний інститут.
Внесок у фольклор та освіту
Гурин був учасником Другої світової війни, а після її закінчення майже сорок років працював учителем української мови та літератури в семи областях України. За цей час він зібрав величезний обсяг фольклорного, етнографічного та діалектологічного матеріалу, включаючи понад три тисячі пісень, тисячі загадок, казок, бувальщин, анекдотів, голосінь, замовлянь, рецептів народної медицини, а також три тисячі прислів’їв та приказок.
Академічні досягнення
Іван Гурин уклав низку академічних збірників, серед яких "Чумацькі пісні" (1976), "Весільні пісні" (1982), "Дитячий фольклор" (1984), "Українські народні загадки" (1963), "Образне слово" (1966, 1974) та "Хитру сороку спіймати морока (скоромовки)" (1967). Також він створив низку словників, які стали важливими джерелами для вивчення української мови та культури.
Ініціативи та пам'ять
Однією з важливих ініціатив Івана Гурина стало спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Млинові на Рівненщині, яке відбулося у 1960 році. Завдяки його подвижницькій діяльності у 1969 році був заснований музей Давида Ґурамішвілі у місті Миргород, де Гурин став першим громадським директором.
Іван Гурин залишив по собі значний слід в українській культурі, його праці та ініціативи продовжують надихати нові покоління. За матеріалами Полтавської ОВА, його внесок у фольклор та освіту залишається важливим елементом української ідентичності.